2022-03-11
У сильному стресі мозок скочується до примітивних реакцій. Жах триває, і всі запитання зводяться в одне: «Лєно, як не збожеволіти?»
1. Давайте пам’ятати, що у всіх вже довгий час нерви межі. І спровокувати зрив може будь-що, зокрема й ви.
2. Давайте не реагувати на зриви особистісно: не вступати в суперечки, не ображатися, не розвивати конфлікт. Є сили — обійміть, заспокойте, дайте поплакати. Немає сил — закукліться й ігноруйте чужі емоції.
Страх, горе, образа, вина за таких екстремальних обставин часто трансформуються у гнів. Пам’ятайте, що до вас цей гнів не має стосунку, але ви можете опинитися на його шляху.
Спровокувати зрив може будь-що.
3. Якщо ви зірвалися, давайте пам’ятати, що до оточуючих, близьких і тих, хто випадково опинився поруч, ваш гнів не має стосунку. Зірвалися — просто вибачтеся. Усі все розуміють.
4. Далі. У сильному стресі мозок скочується до примітивних реакцій. Наприклад, починає ділити на свій — чужий: українці — росіяни; ті, що залишилися — ті, що виїхали; біженці — ті, хто приймає; ми — НАТО; волонтери — не волонтери тощо. Наступний крок — якось злити свої емоції на того, кого ви призначили «чужим».
Давайте запам’ятаємо таку річ. Мені, наприклад, дуже допомагає.
Щойно ми починаємо пред’являти претензії умовно «чужим», ми, по-перше, відмовляємось розрізняти складнощі й дивитися далі примітивних інстинктів, а по-друге, розхитуючи один одного, ми стаємо слабшими. Усією країною слабшими. Так що давайте думати: перед, під час або після крику.
5. Що дуже допомагає повертати спокій і залишатися людиною, а не переляканим звірятком?
Вдячність. Тим, хто захищає; хто допомагає, волонтерить; хто приймає — навіть у своїх гаражах; хто підтримує як може.
Вдячність. Що живі, здорові, нагодовані — за кожну дрібницю. Тепер ми знаємо, наскільки ці дрібниці не дрібниці.
6. У будь-які способи щодня розряджати психічну напругу. Наприклад, сміх — чудовий доведений спосіб скидання напруги. Смійтеся. Нехай і крізь сльози.
Текст публікується з дозволу автора.